2004-го при Надвірнянському коледжі НТУ створено дівочу команду,

а з 2009-го вона виступає під назвою «Надвірняночка» при ССК «Автомобіліст».

Прийшовши на тренування до «Надвірняночки», я відчула сильний дух дівочого футбольного гурту. Від семирічного до сімнадцятирічного віку, усі вони складають згуртовану команду. Ні вік, ні навіть різне місце проживання не стає на заваді дівчатам створювати свою гру та виборювати призові місця. На полі зуміли подружитися і Чорний Потік, і Цуцилів, і Фитьків, і Делятин, і Ланчин, і Надвірна.

Дівочий футбол – унікальне явище, хоча й підвладне своєрідній дискримінації. Чи не на всіх телеканалах оповіщають новини чоловічого футболу, а про жіночий чути набагато менше. Чи, наприклад, надвірнянський «Бескид» привертає багато вболівальників на нашому стадіоні, а чому «Надвірняночка» не має права «вибитися» на арену визнання? Про це та про інші питання дбає тренер команди Богдан Пінчук (на світлині крайній зліва), з яким розмовляємо, і прес-аташе, адміністратор команди ОлександрТищенко.

– Ви усе життя пов’язані з футболом?

– Насправді, колись займався лижним спортом, а вже з 2004 року почав працювати у Надвірнянському коледжі, викладаю фізичне виховання, є керівником фізичного виховання. Пізніше на якомусь етапі ми ввели дівочий міні-футбол, після цього з 2004-го ми – дев’ятиразові чемпіони змагань із футзалу в залік спартакіади області серед вищих навчальних закладів. Коли у коледжі з’являлися першокурсниці, я одразу запитував, хто любить футбол і хто хотів би ним займатися. Так набирав команду. Пізніше мені пропонували дітей.

– Як справляєтесь із дівчатами, адже, окрім того, що вони хороші футболістки, вони ще й  тендітні дівчата?

– З одного боку з ними важко, бо є перехідний період, потрібно знайти для кожної індивідуальний підхід, а з іншого – легко, бо якщо вони захопилися футболом то фанатично. Дівчата більше слухаються, ніж хлопці. Насправді я з ними відпочиваю.

– Ваша дружина та онуки не ревнують до команди?

– Спочатку дружина дратувалася через мою фанатичність до футболу, а тепер змирилась. Вона звикла, що я не маю вихідних навіть у суботу та неділю. Бо в неділю у нас «Група здоров’я» – це додаткове тренування, започатковане з 2008-го. Маю двох онучок, одна з них хоче грати у футбол, але їй більше вдається щось творче. Кожному своє.

– Хто фінансує «Надвірняночку», адже екіпірування дорого коштує?

– Звичайно, допомагають різні доброчинці (Василь Грицюк, Степан Ломпас та Василь Павлюк). Суттєво допомагають нам райдержадміністрація, районна рада, міський голова Зіновій Андрійович і депутати міської ради, а також начальник НГВУ «Надвірнанафтогаз» Володимир Чуприна. Особлива подяка – директору Надвірнянського коледжу НТУ Ростиславові Нагорному, без якого наших досягнень просто не було б. Деколи з власної кишені віддаємо гроші, бо з коштами важко. Екіпірування підшукую самостійно, щоб підходило за ціною, звісно, не у нових магазинах, але потрібно виходити з того, що є. 4 складові створення команди та її подальшого розвитку – це фінанси, діти, тренер і тренувальний процес.

– Чи часто дівчата отримують травми під час ігор?

– Намагаємось обходитись без того. Пригадую, дівчинка прийшла на перше заняття, отримала перелом, якось ледь не заплакала, але жодного слова не сказала.

– Відомо, що старші дівчата виступали судями чоловічих команд. Чому не захотіли виконувати такі ролі?

Студентки коледжу судили районні футбольні змагання, але відмовилися через агресивно налаштованих уболівальників. Вважаю, що дівчатам не варто вислуховувати лайку й образливі слова.

– Як обираєте капітана команди?

– Анонімним голосуванням за карточками. У нас усе по-чесному. Я їх люблю однаково.

– Якими змаганнями своєї команди найбільше пишаєтеся?

– Ми брали участь у Чемпіонаті України WU – 15 серед дівочих команд, де здобули «бронзу».

Вагомі голи «Надвірняночки»

Срібні призери ДЮФЛО з футболу сезону 2011-2012 рр., бронзові призери ДЮФЛО з футболу сезону 2012-2013 рр., володарі кубка Федерації Івано-Франківської області з футболу  2014 р. Торік студентка Надвірнянського коледжу НТУ Тетяна Барановська у складі збірної України WU-17 із футболу зіграла у кваліфікаційному раунді Євро-2015 в Австрії, у квітні цьогоріч Тетяна Лайщук дебютувала у новоствореній збірній України WU-15 із футболу і зіграла у Білорусі.

Цікаві зізнання

Яна Тріщук:«Маю знати кожного гравця. Гри не буде, якщо мене не слухатимуться. Якщо не слухають, – отже, я не капітан».

Романа Лукач: «Найбільше у грі подобається, коли ми граємо командою зібрано, коли тренер нас не сварить і у нас усе виходить. Сильним гравцем вважаю Яну Русінову»

Яна Русінова: «Якось грали з хлопцями. Доводилося важко, бо вони грають серйозно, траплялось, що й підбивали нас. На полі – футбол, а за полем є й симпатії».

Мирослава Шовгенюк:«Я грала у школі, вчитель фізкультури запропонував їздити у Надвірну на тренування».

Христина Семенюк: «Найважче у футболі – бігати у кросівках. Якось грали, коли падав сніг. Спочатку важко, а потім привикаєш».

Христина Мельник:«Болять ноги, але є заради чого терпіти».

Уляна Андрійович:«Тренер витрачає дуже багато часу на нас, навіть, згоджується, якщо ми просимо індивідуальні тренування».

Вікторія Волощук:«Мені 7 років. Забивати голи – найважче. Мама стоїть дома на воротах, я її змушую до цього».

Тетяна Андрусяк:«Я – воротар. Коли пропускаю гол, то усвідомлюю свою провину. Є моменти, коли просто не щастить».

Ольга Іваніцька,

студентка факультету

журналістики Львівського

національного інституту

ім. І. Франка.